Стародавні цивілізації створювали й використовували вражаючі технології та інженерні рішення, які донині залишаються джерелом захоплення й досліджень сучасних вчених, інформує KURAZH.
Римський бетон
Одна з найдавніших згадок про римський бетон належить до 25 року до нашої ери. У рукописі “Десять книг про архітектуру” римський архітектор, військовий та цивільний інженер Вітрувій рекомендує використовувати під час будівництва вулканічний попіл з міста Поццуолі неподалік Неаполя під назвою “пуццолан”. Якщо ж конструкція буде розміщена під водою, він радить змішувати його з вапном у співвідношенні 3:1 (або 2:1).
Під час написання цього рукопису, римський бетон ще вважався новинкою та використовувався нечасто. Проте у 64 році нашої ери все змінилося. Тоді пожежа знищила дві третини імперської столиці й під час її відновлення було схвалено Будівельний кодекс Нерона. Він вимагав, зокрема, зведення в місті більш міцних фундаментів. Тоді, по суті, й стався перехід на так званий римський бетон.
Сучасники стверджують, що велика кількість архітектурних проектів Стародавнього Риму без нього були б неможливі. Відомий також як opus caementicium, римський бетон (за словами Плінія Старшого), пов’язував уламки скель в “єдину кам’яну масу” і робив їх “неприступними для хвиль і з кожним днем ставав усе міцнішим”.
Пантеон є прикладом римського бетонного будівництва (фото: Wikipedia)
Грецький вогонь
Грецький вогонь – горюча суміш, яку застосовували у військових цілях в часи середньовіччя.
Вважається що вперше її було вжито візантійцями. Коли в 674 році мусульманський флот халіфату Омейядів спробував взяти в облогу Константинополь, кораблі охопило полум’я. Спершу мусульмани не стривожились, адже вогонь тоді часто використовувався в морському бою і його можна було легко загасити за допомогою тканини чи води.
Однак пізніше виявилося, що це був не звичайний вогонь. Його ніяк не вдавалося загасити. Навіть коли весь флот згорів, полум’ям було охоплене саме море.
Жодних записів щодо достеменного складу грецького вогню не збереглося, проте дослідники припускають, що туди могли входити нафта, сірка чи порох.
Не можуть вчені відтворити й унікальну конструкцію насоса чи помпи високого тиску, завдяки якій відбувалося “вогнеметання” в напрямку ворога на далекі відстані (адже під час морських битв ворожі кораблі могли бути віддалені один від одного на десятки чи навіть сотні метрів).
Грецький вогонь був надпотужною зброєю (фото: Wikipedia)
Дамаська сталь
Зброя з дамаської сталі з’явилась на Близькому Сході близько IX століття. Такі мечі славилися як своїм зовнішнім виглядом, так і довговічністю – вони були в кілька разів міцнішими й гострішими за європейську зброю.
Цікаво, що місто Дамаск не згадується в архівах, як центр, де розвивалося ковальське виробництво. Проте там був розміщений найбільший ринок торгівлі холодною зброєю.
Крім того, назва дамаських мечів походить від арабського слова, що означає “вода” – саме такий візерунок вкриває їхню поверхню. Він з’являвся під час унікально процесу кування, коли невеликі зливки булатної сталі (з Індії, Шрі-Ланки чи Ірану) розплавлялися з вугіллям та охолоджувалися з неймовірно повільною швидкістю.
Попит на дамаську сталь залишався високим впродовж століть – допоки мечі у збройних конфліктах не змінила вогнепальна зброя. До 1850 року секрети процесу виробництва цієї сталі були повністю втрачені (технологію виробництва індійського булату теж досі повноцінно не відтворили).
Прадавній китайський сейсмоскоп
Перший у світі сейсмоскоп створив у 132 році нашої ери в Китаї вчений-винахідник Чжан Хен (на той час він був головним астрономом імператорського двору). Дослідники вважають, що прилад був здатний передбачати землетруси з точністю сучасних інструментів.
В історичних записах зберігся точний опис його зовнішнього вигляду і те, як він функціонував, проте внутрішня конструкція прадавнього винаходу досі залишається загадкою.
Вчені неодноразово намагались відтворити модель такого приладу, висуваючи різні теорії щодо принципів його роботи.
Дехто припускає, що земні вібрації та підземні поштовхи змушували розгойдуватися спеціальний маятник, розміщений усередині мідної колби. При цьому він бив по системі важелів, за допомогою якої “відкривалася” трубка в пащі одного з восьми драконів, розміщених ззовні. Оскільки в кожній пащі дракона “трималась” бронзова кулька, під час “розкриття” вона падала й потрапляла в розміщений знизу відкритий рот жаби (їх, відповідно, також було вісім).
Напрям землетрусу відповідав місцерозташуванню того чи іншого дракона (кожній з восьми тварин “належав” один із напрямків – північ, південь, захід, схід, північний схід, північний захід, південний схід і південний захід).
Вважається, що коли бронзова кулька падала в рот жабі, лунав гучний дзвін (в деяких історичних нарисах він описується як такий, що міг розбудити всіх мешканців імператорського двору).
Перший сигнал тривоги прилад видав у 138 році, коли землетрус стався на захід від столиці (хоча дехто до останнього ставився до винаходу скептично).
Антикітерський “космічний” механізм
Антикітерський механізм – стародавній механічний аналоговий обчислювальний пристрій (датується приблизно 70-80 роками до н.е.), призначений імовірно для розрахунку положення небесних тіл.
Його знайшли в 1901 році в Егейському морі – між грецьким островом Крит і півостровом Пелопоннес (неподалік острова Антикітера) – на глибині 43-60 метрів серед уламків затонулого античного римського корабля. Тоді пірнальники за губками підняли на поверхню бронзову статую юнака та безліч інших артефактів.
В 1902 році археолог Валеріос Стаїс виявив серед піднятих предметів кілька бронзових шестерень, закріплених у шматках вапняку. Проте артефакт залишався невивченим до 1951 року, коли англійський історик Дерек Джон де Солла Прайс зацікавився ним і вперше визначив, що механізм є унікальним античним обчислювальним пристроєм.
Пристрій був неповним і в поганому стані, але, на думку низки дослідників, складався з 37 бронзових шестерень, які зберігалися в дерев’яному ящику.
Нині більшість учених сходяться на думці, що пристрій дуже схожий на так звану модель Оррері – механічну модель Сонячної системи, що розраховує й відстежує небесний час. Хоча перша модель Оррері була сконструйована тільки у 1704 році – майже на півтори тисячі років пізніше.
Томографічне сканування механізму показало дивовижну складність конструкції. Дослідники, які намагалися відтворити Антикітерський механізм у 2021 році, визнали його “творінням генія, що поєднує цикли з вавілонської астрономії, математику з академії Платона та давньогрецькі астрономічні теорії”.
Механізм, ймовірно, міг обчислювати екліптичні довготи Місяця та Сонця, фази Місяця, синодичні фази планет, цикли Олімпіади тощо.
Спершу знахідка дійсно була незрозумілою (фото: Wikipedia)
Багдадська “батарейка”
Так звана Багдадська “батарейка” – месопотамський артефакт. Його знайшли в Іраку неподалік того місця, яке колись було столицею Парфянської держави та наступної після неї держави Сасанідів.
Багдадською “батарейкою” археологи назвали знайдені окремо керамічний горщик, мідну трубку та залізний стрижень. Після низки досліджень, науковці дійшли висновку, що ці предмети були колись з’єднані разом і становили єдиний пристрій.
Ззовні це був горщик з обпаленої теракоти (близько 14 см заввишки та 8 см завширшки), вузький внизу і найширший приблизно на двох третинах висоти.
У верхній частині посудини є отвір діаметром 3 см. Горщик у цьому місці зламаний, отже спочатку він, ймовірно, був трохи вищим. Навколо зламаного краю є залишки природного асфальту, які вказують, що верхня частина горщика спочатку була запечатана.
Всередині горщика містилася порожниста трубка, виготовлена з тонкого мідного листа, згорнутого в циліндр, завдовжки 9,5 см і завширшки 2,5 см. Кругла мідна пластина закривала її дно, запечатане асфальтом. Шов уздовж бічної сторони трубки був пропаяний сплавом свинцю та олова. Всередині трубки містилася зіржавіла залізна шпилька завдовжки близько 8 см. Вона не досягала дна трубки, а виступала над її верхнім кінцем і стирчала з асфальтової печатки на горщику приблизно на 1 см.
Спершу директор Департаменту старовин Іраку Вільгельм Кеніг припускав, що “батарейка” могла використовуватися як гальванічний елемент (хімічне джерело живлення) для нанесення на металеві вироби срібла чи позолоти (шляхом гальванізації).
Пізніше науковці висунули іншу теорію – Багдадська “батарейка” могла слугувати місцевим анальгетиком – знімати біль в організмі людини шляхом передачі електричного заряду.
Окремі дослідники припускали, що артефакт могли використовувати навіть задля імітації релігійних чудес (“батарейки” могли бути приєднані до металевої статуї, торкаючись якої, віряни відчували удар струму, що трактувався як сила божества).
Насправді ж, ані час створення цієї знахідки, ані її точне призначення досі достеменно не відомі.